Запровадження Закону України «Про лобіювання» змінило не термінологію, а саму архітектуру взаємодії бізнесу з державою. Відтепер будь-який вплив на регуляторні рішення розглядається не як окрема практика, а як частина формалізованого правового інституту з чіткими правилами допуску, фіксації та контролю.
У попередній моделі government relations функціонували як широка сфера управління відносинами: експертні консультації, участь у робочих групах, стратегічна комунікація з органами влади. Лобіювання вважалося лише одним з інструментів цієї роботи — більш вузьким і прикладним. Нова правова рамка усунула цю різницю, визначивши лобіювання як будь-яку діяльність, спрямовану на вплив на прийняття або неприйняття регуляторних актів.
Це означає, що форма взаємодії більше не має значення. Ключовим є її зміст. Якщо комунікація з органом влади має ціль змінити регуляторне рішення, вона підпадає під дію закону незалежно від того, як її називають. Саме тому діяльність, яка раніше позиціонувалася як GR, була інтегрована в єдиний режим правового лобізму.
Центральним елементом цієї моделі став Реєстр прозорості. Він перетворює вплив на державну політику з неформального процесу на публічну процедуру, де фіксуються суб’єкти взаємодії, предмет впливу та джерела фінансування. Відсутність реєстрації більше не означає «сіру зону», а свідчить про вихід за межі правового поля.
У ширшому контексті легалізація лобізму є частиною євроінтеграційних зобов’язань України та елементом демонтажу неформальних механізмів впливу. Для бізнесу, зокрема міжнародного, це створює зрозумілу та безпечну рамку представництва інтересів у період відновлення та структурних реформ.
Фактично відбулася не заміна GR лобізмом, а трансформація всієї сфери впливу на регулювання. Вона перестала існувати як сукупність персональних зв’язків і стала процедурною діяльністю з чіткими правилами. Сьогодні вплив можливий лише тоді, коли він задекларований, підзвітний і юридично оформлений.
